Наведений нижче текст – переклад конфіденційної доповіді на ім’я президента США одного з відомих економістів, який спеціалізується на пострадянських країнах. Не з усім можна погодитись. В цілому документ гарно ілюструє, як іноземці схильні сприймати перспективи України. Редакція гарантує стовідсоткову достовірність тексту.

У травні 2008 інфляція в Україні досягла 31,1% по відношенню до травня 2007 – країна здобула третє місце в світі за рівнем інфляції після Зімбабве та Венесуели. Завдяки ревальвації валютного курсу гривні, інфляція знизилася до 29,3% у червні, що однак лишається дуже високою.

Більше того, за останній рік (травень до травня 2007) ціни товаровиробників зросли на 43,7%, а середня зарплатня – на 39%.

Зростання цін виробників та заробітної платні зазвичай із затримкою впливає на споживчі ціни, що дозволяє припускати подальше зростання рівня інфляції в Україні, якщо до державної політки не будуть внесені значні зміни.

Зростаюча інфляція, що переважно стосується цін на їжу та паливо – це глобальний феномен, однак середній рівень інфляції досягає 4% на рік у західних країнах та 8% на рік у країнах, що розвиваються.

У сусідів України – Польщі та Словаччини – рівень інфляції тримається на позначці у 4%, що доводить вирішальну роль внутрішньої економічної політики. Погано, як це роблять країни Балтики, прив’язувати валютний курс до євро, але ще гіршою є прив’язка до долара.

У цьому регіоні тільки Україна прив’язує свій валютний курс до долара, що і є причиною надмірної інфляції. Приблизно 15% минулорічної інфляції було імпортовано завдяки цій прив’язці. Це також змушує Україну підтримувати негативні реальні відсоткові ставки, наразі 13% на рік, що призводить до подальшого збільшення інфляції.

Українська монетарна політика не послідовна. (…)

Грошові запаси збільшуються завдяки іноземним банкам, що позичають банкам в Україні. Ці банки можуть надавати позики під 6% у Європі, але в Україні відсоток на споживчих позиках може досягати аж 55%.

Така прибуткова різниця у відсоткових ставках приваблює величезний спекулятивний приток кредитів, які використовуються для придбання споживчих товарів, нерухомості, імпортних товарів. Вони прискорюють інфляцію та імпортування, стимулюючи торгівлю та дефіцити на поточних рахунках.

У перші п’ять місяців 2008 року, імпорт в Україні підскочив на 52%, а торгівельний дефіцит досяг 12,7% ВВП. В результаті цього швидко зростає зовнішня заборгованість приватного сектора.

Ситуація дещо нагадує Росію у 1997 році, коли внаслідок значного притоку іноземних коштів у казначейські векселя валютний курс рубля залишався надто високим, в той час як іноземні спекулянти отримували вигоду від високих відсоткових ставок у доларах. Всі сподівалися вчасно вибратися з цієї фінансової піраміди, як сподіваються зараз в Україні. Хтось врятував себе, але країна постраждала.

Різниця полягає в тому, що державний бюджет України є прибутковим, зовнішня заборгованість державного сектора є мінімальною, а резерви іноземної валюти Національного банку України є достатніми і складають 36 млрд. доларів.

Отже, український уряд можу зупинити це фінансове божевілля, завдавши мінімальної шкоди народу, але тільки за умови якщо він зробить це негайно.

Цілком правдоподібними є два сценарії.

[1] Першим і правильним підходом було би терміново відмовитися від прив’язки до долара і пустити гривню у вільне плавання. На початку курс гривні може трохи зрости, але незначним чином, бо іноземні банки зупинять спекулятивний приток валюти, коли більше не зможуть передбачити майбутній валютний курс.

Оскільки Національний банк більше не докладатиме зусиль із дотримання стабільності гривні, він припинить купувати іноземну валюту, і грошові запаси перестануть збільшуватися. Тоді, інфляція знизиться, разом із рівнем імпорту, а торгівля та баланси на поточних рахунках почнуть покращуватися. Певна частина спекулятивного капіталу залишить країну, і тоді гривня почне падати.

Національному банку слід зосередитись на боротьбі з інфляцією, тобто утримувати валютний курс плаваючим і намагатися знизити темпи інфляції з допомогою жорсткішої монетарної політики, зокрема позитивних реальних відсоткових ставок.

Польща та Туреччина вдавалися до цих заходів у подібних ситуаціях протягом останніх років, і НБУ міг би повчитися з їхнього досвіду. Враховуючи те, як несподівано підскочила гривня, її знецінення у межах 20% було б можливим.

Таким чином, Україна б відновила конкурентоспроможність та поборола інфляцію. Експорт би зріс, а імпорт би скоротився. Може постраждати економічне зростання, у випадку якщо жорсткіша внутрішня політика матиме більший вплив, ніж збільшення експорту, однак пропорції цього впливу важко передбачати.

[2] Другий сценарій катастрофічний. Тим чи іншим чином зберігається прив’язка до долара. Приток коштів у банки продовжується і збільшує грошові запаси, оскільки Національний банк продовжує купувати тверду валюту і таким чином збільшувати запаси гривні.

В результаті інфляція зростає ще більше, що робить спекулятивні банківські позики ще більш прибутковими. Імпорт зростає так швидко, що Україна втрачає свою кредитоспроможність як країна.

Тим часом експорт знижується через надмірну вартість виробництва. Відносно швидко Україна опиниться у фінансовій кризі. Вона буде змушена девальвувати та зробити курс плаваючим, як це зробила Росія у серпні 1998, а потім валютний курс може впасти до 50%.

Через валютне розбалансування, ціни на нерухомість впадуть як мінімум вдвічі, і половина банків збанкрутує. Впаде ВВП, і пройдуть роки, поки Україна відновить кредитоспроможність, хоча її конкурентноздатність на міжнародному рівні й відновиться.

Фінансової катастрофи можна та потрібно уникнути, але тільки у випадку, якщо гривні дозволять плавати.

Читайте також:

Ігор Луценко “О пользе кризиса”

Сергей Новиков “Основная причина высокого уровня цен на рынке жилья”