У сучасній українській риториці часто озвучується необхідність формування «середнього класу», говорять про виняткову важливість забезпечення умов роботи «малого і середнього бізнесу». Але при обговоренні цих проблем часто прийнято оперувати поняттями дуже абстрактними, не звертаючись до конкретностей. Давайте подивимось на деякі недоліки держ.регулювання (станом на червень 2008), звернемо увагу на абсолютно конкретні проблеми.

1. Чи можуть нормативні акти СРСР регулювати роботу в мережі Інтернет?!
Досить давно існує такій зрозумілій і властивий сучасній діловій практиці термін «фриланс» (віддалена робота за допомогою мережі Інтернет), «фрилансер» (вільний працівник – не в штаті підприємства).

В межі якого нормативного акта наше законодавство намагається втиснути регулювання такої роботи? Відповідь наступна: «Положення про умови роботи надомників», затверджене 29.09.1981 Держкомпраці СРСР. У 2008 році Мінпраці в одному зі своїх Листів звертає увагу, що даний акт СРСР діє, крім норм про порядок надання відпусток.

Чи може таке радянське ще положення адекватно регулювати сучасні реалії? У 1981 році не було й натяку на мережу Інтернет, а от сучасна робота «фрилансера» повинна в нього вкладатись…
Наприклад, в одному з великих міст - „мільйонників” України є такий (вже не екстраординарний) приклад: на центральній вулиці міста мешкає фахівець, що виконує роботу в США за допомогою Internet (при цьому роботодавець у США не догадується про таку дислокацію).

Це - типовий випадок такої от віддаленої роботи. Чи можна сподіватися на розуміння таким фахівцем “сучасної-адекватної” регламентації його роботи нормативним актом СРСР за 1981 рік?!

Як Ви вважаєте - з моменту появи в 90-х роках Internet у житті українського суспільства – можна було встигнути створити сучасні нормативні акти? Звичайним дорученням Кабміну таке здійснюється.

2. Або взяти інший, ще більш вражаючий „турботою” про середній клас приклад дії в 2008 законодавства СРСР:
на цей час в українськими підприємствами має застосовуватись «Положення про головних бухгалтерів», затверджене 24.01.1980 Постановою ради Міністрів СРСР № 59 (про що повідомляло ГоловКРУ у своєму Листі 16.09.2003 р. № 12-14/384). ГоловКРУ у цьому Листі висловлює дійсно обґрунтовану та вірну точку зору, тому що ряд аспектів, урегульованих даним положенням – в українських актах дотепер так і не урегульований. Але якщо головний бухгалтер у соціалістичній економіці 1980 року і його колега в 2008 в Україні керуються одним Положенням – чи є це сучасним регулюванням?

Оригінальність ситуації в тому, що Мінфін України (теж ще в 2003 році - Листом від 17.10.2003 № 31-04200-30-23/148) повідомив рівно протилежну точку зору: не можна керуватися цим положенням СРСР.

Ось і «станцюйте» на місці законослухняного платника податків і його працівників, що живуть от так з 2003 по 2008… Два центральних органи влади не можуть зрозуміти ситуацію однаково. Мало того, що немає зваженого і продуманого нормативного акта України, що врегулював би ті ж питання прийому-передачі справ від одного головбуха до іншого… Так ще й з різноголосся точок зору держорганів не можна зрозуміти, чи можна хоча б радянський нормативний акт застосовувати.

Де доручення Кабміну на адресу Мінфіну і КРУ? Як таке різночитання може існувати 5 років при нормальній координації роботи органів влади?

3. Потрібний, гарний, але «неживий» Закон №877.

Закон України від 05.04.2007 № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначив ряд прогресивних норм (насамперед у захисті від „перевірочного” тиску). Фактично цей Закон насамперед захищає бізнес, що не має т.зв. «політичного даху».

Але знайомі з практикою застосування цього Закону тільки розводять руками:

- наприклад, Пенсійний фонд України заперечує необхідність керуватися даним законом при перевірках органами ПФУ (Лист ПФУ від 20.02.2008 № 2971/09-10). Протилежну точку зору про те, що органи ПФУ зобов’язані виконувати даний Закон (абсолютно вірну, помітимо) висловлює Держкомпідприємництво у своєму Листі від 25.04.2008 № 3716. Дві інстанції сперечаються, у підсумку - закон фактично не діє.

І така дискусія – стосовно низки органів (наприклад, санітарно - епідеміологічної служби в структурі Мінздраву, соцфондів та ін.). Власне кажучи, незрозуміло, чому немає доручення КМУ для вироблення єдиної позиції держорганів з цього питання. Можна тільки дивуватись, як Закон (що набрав чинності у повному обсязі ще з 01.01.2008) дотепер не виконується низкою інстанцій;

- стаття 22 даного Закону вимагала затвердження Кабміном Критеріїв, які б визначали періодичність перевірок (та інших заходів контролю). Кабмін належним чином таку роботу не провів (хоча граничні терміни давно минули) і відносно низки держорганів (Держспоживстандарту та ін.) такі критерії до цього часу не затверджені.
Фактично можна говорити про те, що Закон №877 вперше в українській практиці показав рекордні показники невиконання контролюючими органами (що й зрозуміло – Закон №877 суттєво змінює регламентацію перевірочної роботи цих органів в бік її прозорості).

4. «Забуті» акти КМУ в сфері формування цін (про так звані «у.о.» - ціни в «умовних одиницях»).

10 років тому наспіх був прийнятий нормативний акт, що заборонив формування цін у «доларовому еквіваленті». Це була постанова Кабміну від 18.12.1998 р. № 1998.
Сама мова постанови дивувала ще тоді: пункт перший цієї Постанови говорить про «доларовий еквівалент». Про які “долари” йдеться («доларів» різних країн світу в класифікаторі валют - багато), чому тільки „доларовий” еквівалент згадується, адже такий еквівалент і через курс інших валют може обумовлюватися. Сьогодні, наприклад, це в практиці через еквівалент євро часто відбувається. Дійсно наспіх писалася Постанова, у бурхливі 90-і таких документів виходило багато.

На сьогодні питання встановлення гривневих цін у «еквівалентах» валют давно вже по-новому врегульовані в частині 2 статті 198 Господарського кодексу і статті 524 Цивільного кодексу України.

Проте, постанова КМУ №1998 формально діє і зараз, іноземні інвестори з подивом дивляться на таку категоричну заборону даної Постанови Кабміну.

До речі, суди на практиці цю Постанову КМУ №1998 з ряду причин застосовувати відмовлялися (тому що дана постанова суперечить Конституції, суперечить Закону «Про ціни і ціноутворення» та ін.).

Це – нормальна практика гармонійного, несуперечливого законодавства?

5. Відверті прогалини та недосконалості в законодавстві, що сприяють корупції.
Нелогічні обмеження, що «закладаються» у законодавство легко вирішуються за допомогою т.зв. неформального спілкування з представниками органів влади. Але чи випадкові такі от нелогічні обмеження? Візьмемо 2 з них у сфері компетенції митної служби:

- стаття 250 Митного кодексу України обмежує розмір вартості товарів, що вивозяться у багажі звичайного туриста (або взагалі фізичної особи) сумою в 200 євро.

Тобто відповідно до діючого Митного кодексу при будь-яких товарах в сумці на суму більше 200 євро будь-яка фізична особа повинна або заповнювати вантажну митну декларацію (у порядку, встановленому для підприємств, з акредитацією на митниці – що просто нереально для виконання звичайним громадянином) або надавати письмове зобов’язання про зворотне ввезення товарів…

Як саме вирішується таке питання перевищення на практиці з митником – не мені Вам розповідати. Так чому б не змінити це абсолютно диспропорційне з теперішнім порядком цін обмеження, шляхом збільшення цієї суми хоча б до 2-3 тис. євро?! Практика цивілізованих країн не знає таких нелогічних обмежень. Проте, зараз законодавчо визначений поріг саме у 200 євро (звичайний київський менеджер, що прямує відпочивати, може собі дозволити більше у своїй сумці!);

- або, наприклад, прогалина у митному законодавстві: на цей час законодавство взагалі не визначає термін збереження на складах митних органів деяких видів товарів (товарів, заявлених у режимі відмовлення на користь держави; зразків товарів, узятих митними органами під час верифікації товарів і ін.). У підсумку така неоднозначність створює умови для зловживань – так чому б не визначити такі терміни чітко й однозначно?!

Спроби вирішити зазначені проблеми були – з першого питання (зміни нерозумного порога в 200 євро) вносився законопроект реєстр. № 2065 від 14.02.2008. Стосовно другої проблеми (ліквідація прогалини у регламентації термінів збереження) - вносився законопроект реєстр. №2064 від 14.02.2008. Обидва законопроекти вносилися народними депутатами Андрієм Шкілем і Ігорем Рибаковим (останній - зараз активно атакується в ЗМІ, але заради справедливості треба зазначати – ці законопроекти дійсно потрібні й ліквідують передумови для корупції в митних органах). При аналізі роботи зараз вже опального для ЗМІ депутата Рибакова ніхто і не намагався подивитися на його реальну роботу (в даних проектах – дійсно націлену на усунення передумов для корупції).

Поки дані законопроекти в парламенті не підтримані, тому проблеми залишаються.

Чому так?

Звичайно, що наведена 5-ка проблем – просто яскраві приклади. Таких проблем на цей час в українському правовому полі можна назвати більш ніж декілька сотень, щомісяця додається ще кілька десятків. Взяти ту ж абсолютно безглузду систему відрахувань з фонду заробітної плати, що загнала «у конверти» сотні тисяч абсолютно нормальних громадян і підприємців (що дійсно бажають бути законослухняними).

Насторожує існування цих проблем довгий час і відсутність діючої державної системи моніторингу і вирішення таких проблем. У підсумку розумному комерсанту в реальності 2008-го року (як і раніше) треба бігти в «тінь», у «конверти». Що часто і відбувається.

журналіст, приватний підприємець
Андрій Абдулов